Анти-сталінська міна

Прочитав допіру статтю Тараса Прохаська "Сталінська міна".

Злять мене такі дискурси.

Скільки б не пнулися адепти винятковості Галичини довести якусь окремішність, осібність галичан чи українців західних регіонів, а факт зостається фактом:

У чому ж різниця?

Моя бабуся з Новобужчини й середньостатистична бабця зі Львова говорять однією мовою. Одмінюються лише діалектними формами (Новобужчину колонізували вихідці з Полтавської губернії, там мова Котляревського і Мирного, а не Франка й Мартовича) і кількістю совєтизмів і росіянізмів (на Миколаївщині їх, вочевидь, більше).

Побут, фразеологізми ті самі — українське село.

Раніше може відрізнялися політуподобаннями, але цього літа, як гостював у Миколаєві, ба заявила, що голосувала за Садового. У другому турі може й за Зєлєнского (я не став розпитувати) — однак і Галичина цьогоріч була майже вся "зелена".

Про молодше покоління?

Та без проблем. Можна сказати, я такий упертюх, що всюди говорив українською. Аж ні. 80% мого оточення в Миколаєві розмовляли нашою мовою. Це все молоді освічені люди, творча молодь. Хто завжди по-нашому (багато-хто перейшов після 2014), хто двомовний.

І я ж не вчителька української мови, а звичайний собі чувак, який грав рок, опускав банки і чадів по гардкору. І тусив з такими самими чуваками й чувихами. Це все було природньо.

Про що це говорить?

Думаю, якби Потьомкін дізнався, що таке відбувається в заложеному ним форпості Російської імперії, то вдавився б з люті. Це ж крах імперії!

Тому коли пан Тарас Прохасько (дарма, що не в дуже оптимістичному контексті) говорить, що українці зближуються ("стають подібними"), то я бачу це так:

  1. ми особливо ніколи й не відрізнялися; українське село є українське село — я це вам гарантую; єдине, що мене справді здивувало, коли я переїхав до Львова — релігійність; всьо;
  2. ми захоплюємо, зокрема культурно, міста; на Галичині це просто відбулося швидше (не в останню чергу "завдяки" товаришам Гітлєру і Сталіну; цікаво, що й у Миколаєві значно активізував процес товариш Путін). Ну не вважати ж за "втрачену європейську Галичину" для нас ті нещасні 5-10% русинів Львова чи Станіславова, які сиділи в поляків під шконкою? Інакше до чого були терористичні акти ОУН проти польських чиновників?

І я не бачу іншого шляху як визнати, що ми всі, галичани, наддніпрянці, буковинці, закарпатці, волиняни, поліщуки, слобожанці, чорноморці, подоляни, лемки, бойки, гуцули — одно. Ступати разом, разно боротися, вмісті помилятися — і жити.

Те ж колись казав галицькій молоді і видатний українець без кордонів — Франко.