Сезон грибів у засуху
(химерна оповідь)

Мар'яна настільки запишалась, що перейшла на рідну мову спілкування – що в неї на подвір'ї виріс гриб.

Перші асоціяції – з Чорнобилем.

Другі – з інтернетом і Леніним.

Проте, це був не мухомор. Радше – велетенська печериця.

Коли до Мар'яни завітала її подружка Валя, то незчулась од такої чудасії – розкрила рота й стала стовпом надворі.

Хоча сіль печериця (Печериця!) нагадувала лиш звіддалека.

Мар'яна озирнулась уже коло входу в хату – і довелося вертатись, аби затягнути Валю всередину. І розповісти, що трапилось.

— Та знаєш, нічого особливого, — мовила Мар'яна, щойно повсідались на кухні. — Отак зранку виходю на подвір'я, подивитись город – і там цей... Гриб.

— Нічєво сібє... — не могла одійти од шоку Валя.

Мар'яна запоралась коло плити, заварюючи чай "Сталін".

— А ти...ета...єщьо нє пробивала єво на фкус?

— Нуу... я про це думала. Але вирішила спершу його сфоткати. Можна візьму твого телефона?

— Канєш... — і простягнула подрузі свого білого іФона.

Мар'яна залила листя чорного міцного чаю окропом і випурхнула надвір зробити пару пробних фот.

— Непогано вийшло, — мовила, — скинь мені, будь ласка, вконтакті.

— Харашо...

Приголомшена Валя почала гучно сьорбати чай, щойно Мар'яна подала на стіл паруючі чашки і всілась сама.

— Я одного нє понімаю. Откуда???

— Думаєш, я знаю?

— Ти главноє ета, мєнтам нє говорі. А то єщьо пєню сдєрут.

— То ясно...

І далі чаювали в мовчанці.

Валя завітала ненадовго, тож напившися досхочу, і підправивши у вбиральні марафета – пішла далі у справах (саме зараз іспити на заочному факультеті історії).

А Мар'яна визирнула у вікно – знову на Гриб. І впала в задуму.

Спогадався перший хлопець – Іван. Перше кохання...

Він дуже любив печериці ("шампіньони", казав він). А от Мар'яну, як виявилось, не дуже. Забравши з собою її дівочу честь, і гроші (майже всі), здриснув одної ночі в невідомому напрямку.

Тож, Мар'яна мусила шукати джерело прибутку окрім основної роботи (працювала в супермаркеті касиркою).

Маючи (на щастя!), цілий приватний будинок (у межах міста!), вирішила взяти квартирантку. Кімнати все одно три.

За годину саме домовилась, що прийде одна, на оглядини. А тут цей... Гриб.

Недовго думаючи, Мар'яна зашторила вікно у кухні темною запоною, котру причепила поверх звичної.

І ждала. Час стікав, поки Мар'яна поралась уконтакті, швидко. Відтак – дзвінок.

— Здрасті! Я скоро буду! — продзеленчала у трубку потенційна квартирантка. Інна її звали, хоча ці дві довгі носові букви геть не пасували її скриготливому тембру.

— Авжеж.

І на тому розійшлись. Мар'яна почалапала відчинити хвіртку в воротах. І виглядала.

Невдовзі на горизонті явилася Інна. Мале, низьке, хоча груди в неї видавалися неабиякі (на відміну від пристойних Мар'яниних).

Дівчата довго цвіркотіли й пізнавали особливості одна одної словесним потоком. І врешті –

"Добре, Інно, коли ти зможеш в'їхати?"

"Можна вже взавтра?"

"Авжеж."

"Харашо, тоді десь о 12-ій. Ше подзвоню."

"Давай."

На тому розпрощалися. Інна не сильно уважно роздивлялась хату. Пильніше – кімнату. Але видно було, що дівчині тре’ вселитися десь доконечно. Чимшвидше – тимкраще.

***

Зажили з Інною дружньо.

Вона ходила в універ, потому гуляла.

Мар'яна ходила на роботу – і не гуляла.

Майже не бачились.

А от Гриб Інна, певно, побачила. Щоправда – виду не подала.

Та й правильно. Чого воду каламутить? Гриб і гриб, та й всьо!

Мар'яна брала за оренду сміховинні гроші, та й умови в будинку були шикарні – як для простої сільської дівчини, котра перейшла допіру на другий курс (спеціальність: переклад (англійська; німецька)-).

***

Однієї ночі Мар'яна прокинулась од галасу. Якісь незнайомі голоси. Джерело шуму – кімната Інни.

"Бляха, казала ж хлопців не водить!" — і, переповнена праведним гнівом, навіть не стукнувши, увірвалась до квартирантки.

Видовище її здивувало. Ба – приголомшило.

На ноутбуку дуже голосно грає порнуха. Схоже, що груповуха (з однією жінкою).

Перед ним розвалилася на стільці Інна. Ноги невимушено розкорячені. А руки – звісно ж! – оО, що це? – дрочать неабияких розмірів... Гриб.

Мар'яні запаморочилося в голові, і геть потемніло.

***

Зранку Мар'яна прокинулася на дивані в залі.

Певно, Інна поклала її сюди, щойно побачила як господарка знепритомніла.

Отакої! Оце привидилося!

Мар'яна протерла очі й почалапала до своєї кімнати, дивитися в інтернеті, що з нею сталося.

Ага, це просто подавлена сексуальність, яка викликала галюцинації, прикривши їми видовище справжнього сексу (хоч і в виконанні однієї людини).

Від роботи відпросилася, бо голова геть була ватна. Лише коли готувала собі сніданок побачила випадком у вікні – Гриб таки виріс.

***

Спілкування з квартиранткою стало відтоді набагато холоднішим. Зважаючи на те, що вони бачилися вкрай рідко, спілкуватись по суті перестали геть.

Що Мар’яну діймало, окрім надрозвиненої сексуальності квартирантки – то це:

чому Гриб росте?

Його білизна стала немовби сяйливішою. Немовби цей Печериць показував усьому світові (чи принаймні околиці) свою могуть!

Друге, що турбувало Мар’яну – їй жахливо закортіло скуштувати того Гриба. Бодай манюсінький шматочок.

Тож, після двох тижнів тяжких-претяжких роздумів – чи не порушить це волі Богів – Мар’яна усе-таки вирішила. Узяла найгострішого та найбільшого ножа, вийшла на подвір’я – та відкраяла в миску шмат, з середньої частини ніжки (це якраз місцина на рівні Мар’яниних очей; висока дівка).

Ажно до вечора Мар’яна чекала, невідомо чого. Лише тоді зважилась – і помила той шмат, покришила на розжарену сковорідку й приготувала собі заправку до гарніра.

***

Час від часу Мар’яна полюбляла гратись у відеоігри. Особливо її приваблювали Sims 3, де вона могла керувати життями людей, тварин – цілих сімей, а в найуспішнішому випадку – навіть міст.

Одного разу, коли Мар’яна відправила чергового Кена на роботу мером, насподі живота їй щось раптом занило.

Хм… місячні мають прийти ще не скоро. Невже збився цикл?!! Може то від Гриба??!!!

Дівчина відірвала погляд від монітора, оглядаючи як повний місяць пробивавсь крізь вікно, освітлюючи кімнату химерним, містичним посявом. Клацнула хвіртка – це повернулася з гульок Інна.

Мар’яна вдягнула навушники, зайшла вконтакт і увімкнула пісню Братів Гадюкіних “Було не любити…”.

Скупа сльоза покотилась по блідому Мар’яниному обличчі. Місячне сяйво робило його ще блідішим (якщо це можливо), аж до якоїсь мертвецької синизни (принаймні навколо червоних од комп’ютера очей).

Тужачи за втраченим коханням під звуки галицького кабаре, Мар’яна й незчулась, як двері до її кімнати одчинились і в неї нишком прослизнула Інна. Зодягнена в один халатик, вона хитро всміхалася Мар’яниній спині, спертій на бильце комп’ютерного стільця.

За хвилю Мар’яна зняла навушники й поволі підвелася. Повернувшись лицем до Інни, вона геть не здивувалась. Жодного поруху м’яза на мармуровім обличчі. Лише:

— Це від Гриба?

— Думаю, шо да. Ти ж тоже його їла?

— Їла.

— Отакі діла…

Інна говорила небагатослівно, проте хитра усмішка не сходила їй з вуст.

Вмить вона підняла полу коротесенького халатика, засвітивши… Гриб. Він мотилявся, немов неприкаяний, виблискуючи в сяйві місяця то жовтим, то синім, то геть фіолетовим чи червоним.

Мармуровида Мар’яна теж розвела поли свого зовсім не такого короткого халата. І побачила – Трансформацію.

— Мені цікаво інше. Як мені тепер з цим жити?

— Дуже просто, — відказала Інна та хвацько вхопила Мар’яну за Гриб. Мар’яна не чинила жодного спротиву (скоріше проворність походила від власної збудженості квартирантки).

— Тепер розумієш? — спиталася хитра Інна, тримаючи Гриб у ніжній долоні.

— Це, напевно, повний місяць так упливає, — відмовила, троха вже емоційніш, Мар’яна.

І потому Марічка вже не непритомніла.