V
Комедія, як ми вже говорили, є зображення всього порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не в усій повноті, а лише в тій мірі, в якій смішне є частиною неподобного; бо смішне — це яка-небудь помилка або неподобство, тільки не шкідливе і не згубне. Так, наприклад, комічна маска[1] є щось неподобне і потворне, але без виразу страждання.
1449 в Отже, зміни трагедії і ті, хто їх запровадив, не лишились у невідомості, а зміни комедії, через те, що нею не зацікавились з самого початку, невідомі, бо акторам-комікам навіть дозвіл на постановку п’єси архонт почав давати тільки згодом, а раніше вони були аматорами[2]. Тільки коли комедія вже набула певних форм, починають згадувати й імена комедіографів. Але хто запровадив до вжитку маски або пролог, хто збільшив кількість акторів і т. ін.— це невідомо. Компонувати комічні фабули почали Епіхарм і Формід[3]. Комедія з самого початку перейшла з Сіцілії до Греції. Кратет[4], перший з афінян, покинувши ямбічну поезію особистих нападок, взявся розробляти діалоги і фабули загального характеру.
Щодо епічної поезії, то вона подібна до трагедії в тому, що зображає поважне за допомогою віршованого слова. Відрізняється вона від трагедії незмінністю простого розміру і розповідним викладом. Щодо протяжності зображуваних подій у часі, то трагедія має по можливості вмістити свою дію в одноденний кругообіг сонця або якнайменше з нього виступати[5]. А епопея не обмежена в часі,— тим вона і відрізняється від трагедії, хоча спершу і в трагедіях робили так само, як і в епічних творах.
Щодо складових частин поетичних творів, то деякі з цих частин спільні для обох родів поезії, а деякі властиві тільки трагедії. Тому кожен, хто може судити про трагедію — хороша вона чи погана,— може судити і про епічні твори, бо те, що містить у собі епопея, наявне і в трагедії, хоч не все з того, що є в трагедії, є також і в епопеї.